Головна » 2013 » Листопад » 25 » Сліди війни в моїй родині
10:28
Сліди війни в моїй родині

Я вірив, що ворог тебе не поборе,

і ворог тебе не зборов, —

він ще відповість за гірке твоє горе

і кров'ю заплатить за кров.

І слава твоя оживе неодмінно,

і доля розквітне ясна,

моя Україно,

жива Україно,

блакитна моя сторона!

 

Сава Голованський

 

 

 

 

 

 

 

«Сліди війни в моїй родині»

(«Мій ідеал громадянина – патріота»)

 

 

 

 

 

Робота учня 4 – Б класу

Канівської загальноосвітньої

школи І –ІІІ ступенів №1

ім..Т.Г.Шевченка

Чабана Олександра

Керівник Чабан М.Г.

 

 

 

 

 

 

 

Канів 2013 рік

Звертаючись до теми Другої світової війни – теми, яка залишається вкрай болючою для українського народу ось уже протягом фактично 70-ти років, можна на перший погляд стверджувати, що вже все начебто сказано, все вивчено, все доведено. Але ХХ століття до сьогодні нараховує чи не найбільше білих плям у дослідженні тих чи інших історичних подій. Не виняток і історія Другої світової війни, дослідники якої вже й у столітті ХХІ надають нам нові й нові факти – свідчення тих страхітливих подій.

У масштабах цієї війни – трагедія кожної окремої людини, кожного села, містечка – є лише однією з тисяч подібних. Водночас, для тих, хто безпосередньо став її учасником, – це трагедія велетенського масштабу, яка навічно закарбовується в пам’яті. Тож, аналізуючи національну пам’ять народу про Другу світову війну, варто згадати кожну людину, яка пережила ці жахливі події. Звернутися до цих людей, живих чи покійних, зі словами подяки і захоплення.

Ми говоримо про ідеал, ідеал громадянина - патріота. Тобто ту людину, яка є прикладом, зразком для наслідування. Осауленко Андрій ПавловичУ мене така людина є - це мій прадідусь

Осауленко Андрій Павлович.

Хочу згадати про нього, як про людину, яка в моєму житті має велике значення, хоча, на жаль, я не застав його живим.

Народився Андрій Павлович 14 жовтня 1909 року в селі Гамарня, нині Черкаської області. Батько працював на греблі, яка була споруджена на річці Росава, для обслуговування металоплавильних майстерень. Надалі, у 1953 році на місці греблі працювала Гамарнянська ГЕС. Мама була домогосподаркою, мали свою землю, господарство. Сім’я багатодітна, окрім прадідуся було ще 2 сестри і брат. Закінчив 4 класи церковно - приходської школи і пішов працювати.

Після створення в селі першого колгоспу, імені Щорса, в 1930 році, працював там. У 1936 році зустрів свою «долю» і одружився з місцевою дівчиною, Агафією, яка є моєю прабабусею, нині покійна.  В колгоспі був на гарному рахунку, працював бригадиром.

У вересні-жовтні 1939 радянські війська почали зосереджуватися на радянсько-фінському кордоні. Генеральний штаб Червоної армії розпочав планування війни з Фінляндією. За цими планами Червона армія одним потужним ударом мала розгромити фінські війська та зайняти всю територію країни за кілька днів. Але не так сталося, як гадалося… Учасником цих подій був мій прадідусь, пройшов війну рядовим і повернувся додому.

У квітні 1940 року народилася перша донька Осауленко Ніна Андріївна.

Та недовго тривало щастя сімейного, спокійного життя….

1941 рік трагічна дата в житті кожного українця, яка чорного смугою пройшлася по долям багатьох людей.

Андрій Павлович був призваний на фронт, в складі військ Південно – Західного фронту, під командуванням генерал – полковника Михайла Петровича Кирпоноса, який загинув саме під час цих подій і був нагороджений званням Героя Радянського Союзу, посмертно.

Кирпонос М.П.12 вересня 1941 року з Кременчуцького плацдарму перейшло в наступ ударне угруповання військ противника. 38-а армія, що оборонялася на 200-кілометровому фронті, не змогла відбити натиск переважаючих сил і почала відходити. Начальник штабу Південно-Західного фронту генерал-майор В.Тупіков звернувся з проханням про дозвіл на відведення військ.



Кирпонос М.П.

Кременчуцький плацдарм 1941 рік

Кременчуцький плацдарм 1941 рік

Однак, 14 вересня на ім’я командувача фронтом була отримана відповідь, у якій наголошувалося на необхідності неухильно виконувати вказівки Сталіна, дані 11 вересня.

15 вересня 1-а і 2-а танкові групи противника з’єдналися в районі Лохвиці. Шляхи відходу на схід військ Південно-Західного фронту (5-а, 37-а,26-а, частина сил 21-ї і 38-ї армій) виявилися відрізаними.

 

Поразка Червоної армії була грандіозною: лише в полон потрапило понад 665 тисяч бійців і командирів. Німці захопили величезні військові трофеї: 884 одиниці бронетехніки, 3718 гармат тощо.

Кременчуцький плацдарм 1941 рік Далі полон, голод, страждання….

Серед бійців, які потрапили в полон, був і мій прадідусь…Далі полон, голод, страждання….

У 1942 році був переведений у село Гамарня на роботу механізатором, за клопотанням сільського старости. Працюючи на Батьківщині, разом з дружиною під час окупації переховували у себе вдома чеського льотчика, та радистку, яка була скинута з десантом під селом Яблунів. 24 вересня 1943 року близько 5 тисяч радянських солдат скинули просто на німецькі позиції на Черкащині. Командуванню був конче потрібен плацдарм для форсування Дніпра в районі Букрина. Шалені втрати радянське командування не лякали.

Учасники Десанту Смерті 2013 рікНаслідок - більшість десантників були розстріляні ще у небі. Ті, що приземлилися, потрапляли у полон. Кілька сотень тих, хто зміг врятуватися лишились без зв'язку із командуванням, фактично були кинуті на призволяще. У Радянський час інформацію про невдалу Дніпровську десантну операцію було засекречено.

У цьому році відзначили 70 років Десанту Смерті. 24 вересня 2013 року, в околиці селища Литвинець на Канівщині відкрили пам'ятний знак. Відкрити його приїхали троє учасників Десанту Смерті.

Ясько – Кишинівська наступальна операція.У 1944 році знову був призваний на фронт. Брав участь у Ясько - Кишинівській операції, яка почалася рано вранці 20 серпня 1944 року і закінчилася 29 серпня 1944 року.

Ясько-Кишинівська наступальна операція, мабуть, одна з небагатьох великих стратегічних операцій, в якій перемога над ворогом була досягнута порівняно малими жертвами. В ході операції радянські війська втратили 12,5 тисяч чоловік, тоді як німецькі і румунські війська втратили 18 дивізій.

208600 німецьких і румунських солдатів і офіцерів попали в полон.

Мій прадідусь під час цієї військової операції був поранений.

Справка про поранення

Але життя продовжувалося, незважаючи на жахи війни. Саме в серпні 1944 року, народилася друга донечка, Галина Андріївна Осауленко.

З 1947 року по 1948 рік, працював у мосто – будівному загоні, на відновленні кременчуцького мосту. (Крюківського мосту).

1949 рік був замісником голови колгоспу імені Щорса, у селі Гамарня, Черкаської області. В цьому ж році народилася третя донечка, Осауленко Лідія Андріївна, моя бабуся.

1957 рік працював на заготівлі лісу в Карелії.

1974 рік пішов на заслужений відпочинок, до цього року працював у колгоспі.

2001 рік пішов з життя.

Нагороди:

Нагороджений Орденом Вітчизняної Війни ІІ ступеня, Медаллю Жукова, відзнакою Президента України – медаллю «Захисник Вітчизни», та ювілейними медалями.

Орден Вітчизняної Війни ІІ ступеня      Медаль Жукова

Відзнака Президента України – медаль «Захисник Вітчизни»Складне життя було прожите, важке, повне випробувань, але незважаючи ні на що, Андрій Павлович залишився затятим оптимістом, люблячим життя і свою країну.

Насправді, складно осмислювати такі абстрактні поняття як любов, чесність, відданість, патріотизм. Бо кожен з нас більш-менш розуміючи їх значення, все одно вкладає в них щось своє. Це не річ, яку можна побачити чи помацати. Це щось невидиме, проте реально існуюче, те, що наповнює наше життя сенсом, тим самим роблячи нас людьми.

Патріотизм у загальному розумінні – це любов до Батьківщини. Для кожної людини в світі її рідний край – найдорожчий та наймиліший серцю. Це той клаптик землі, що привітав її з життям, де минули дитячі роки, де живуть найближчі люди.

Хоча я маю мало життєвого досвіду, проте розумію, що дуже легко любити Батьківщину, коли вона багата і могутня, значно важче — коли вона слабка і незахищена.

Патріот — це людина, віддана своєму народові, яка любить свою Батьківщину, живе і працює заради процвітання свого краю.

Сьогодні з високих трибун звучить море слів про любов і відданість Україні, але, на жаль, це тільки слова.

На мою думку, справжніми патріотами є ті люди, які не говорять про любов до рідного краю, а працюють і живуть задля його процвітання.

Саме такою людиною був мій прадідусь, тому він є для мене прикладом громадянина патріота.

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є – дорога, явори,

усе моє, все зветься – Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.

Ліна Костенко.

 

Категорія: Під моїм керівництвом | Переглядів: 1888 | Додав: osvitynet | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 2
2 лавика  
очень даже нечего,подумаешь длиний

1 оля  
очень долго читать нужно чтоб было в кратце

Ім`я *:
Email *:
Код *: